Щасливе дитинство

Дитинство-казка, мов чарівна мить,

Там завжди сонячно і світло.

І річка вдаль приваблива біжить,

А поле травами розквітло.

Там стільки сонця, радості, тепла,

Краси чарівної без краю!

Там наймиліша стежка пролягла,

Лиш вороття туди немає.

Там велетні дерева до небес,

Струмочки чисті гомінливі,

Повсюди стільки казки і чудес…

Там ми були такі щасливі!

В дитинстві все яскраве і дзвінке,

Уміє серце милувати.

А малинове сонечко таке,

Що у словах не передати.

А неба синь нас кликала в політ

Там чисті роси найсвітліші.

Там вперше пізнавали дивосвіт

Й були, мабуть, найщасливіші.

DSCN0075

Мабуть, немає кращого періоду в житті людини, як дитинство. Та чомусь діти хочуть скоріше стати дорослими. І навпаки - доросла людина думає: "Чому я не цінував дитинство та спішив постаршати якнайшвидше?" Скільки ж забав та пригод відбувається з нами в дитинстві: ми їздимо в літні табори, граємось у різні ігри, пустуємо, мріємо…

Дитинство - щаслива пора. Це безтурботний час, коли ми пізнаємо світ з допомогою батьків, учителів, друзів.

Світ дитинства – це такий чарівний світ, в якому дитина може пограти в ляльки, в машини, в м’яч. І хоча дитинство пролітає дуже швидко, воно все-таки дуже цікаве, яскраве і веселе. Це незабутня пора, пора мрій, щирої радості і дорослішання.

Майже всі дітлахи чекають свого дорослішання, наче якогось надзвичайного подарунку. Мріють про те, ким будуть працювати і яка в них буде сім’я. Думають, що насправді щасливим може бути тільки дорослий, а вони маленькі в’язні своїх літ.

І що вони, ті дорослі, вигадують, коли говорять фразу: «щасливе дитинство»? Яке ж тут щастя, коли те не можна, те не чіпай, туди не ходи, до того не підходь, те тобі ще не потрібно? От мамі й тату справді щастя – їм усе можна. Ніхто їх не буде лаяти за розбитий посуд чи обмальовані шпалери, їм не треба просити у когось гроші, щоб купити те, чого хочеться, вони одягаються так, як їм подобається.

А у дітей не життя, а одне постійне «не можна» і ціла купа обов’язків. Іграшки треба поскладати, вранці в дитсадок рано встати, вірші вивчити, кашу поїсти (до того ж не вимазатись нею), з сусідами треба вітатись, і ще сила-силенна того, що треба. Хоч би раз батьки наказали дивитись мультфільм чи довго грати на вулиці.

Але, незважаючи на такі думки дитини, її мозок створює в пам’яті особливу поличку, на яку складає і сімейні свята, і образи родичів (з якими в дорослому житті вже не доведеться зустрітись), і різні запахи, які колись не викликали ніяких емоцій, і улюбленого кота Мурчика, і смак маминих та бабусиних страв, і відчуття теплого светра, зв’язаного рідними руками, на своєму тілі, і перші мамині сльози, причиною яких ти став.

І от коли вже доросла самостійна людина занадто глибоко пірнає в свої побутові проблеми, коли вона надміру віддає себе роботі, ремонту, вихованню своїх дітей, коли її свідомість поступово виснажується, от тоді мозок непомітно веде до тої полички зі спогадами дитинства, які мають цілющу силу для знесиленої душі . Відтак вона переживає знову ті відчуття, насичується ними, і лише тоді розуміє – яке ж все-таки дитинство щасливе.

Діана Шпітун

Лідерська програма "Подаруй дитині радість"

Архів новин (оберіть дату)

April 2024
Mo Tu We Th Fr Sa Su
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 1 2 3 4 5