«Я родом не з дитинства, а з війни…»
28 жовтня 2014 року предметно-методичною комісією викладачів соціально-гуманітарних дисциплін в залі засідань коледжу було організовано та проведено засідання творчої лабораторії «Я родом не з дитинства, а з війни…», присвячене 70-ій річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників. Творчі виступи підготували студенти 3-А курсу: Бусєва Ірина, Якимчук Ірина, Фесюк Тетяна, Усик Аліна, Тесляр Юлія, Наумчук Юлія. Результати наукової розвідки про розстріли у Дубенській в’язниці представила член СНТ «Золота сова» Слободинюк Ольга (керівник Найда Р.Г.). У роботі лабораторії взяли участь гості: викладач історії Дубенського медичного коледжу Кислюк Жанна Михайлівна зі своїми студентами, викладач історії Дубенського вищого художнього професійно-технічого училища Пожарська Валентина Олександрівна та бібліотекар училища Ожерельєва Жанна Богданівна.
Із вступним словом виступила голова ПМК викладачів соціально-гуманітарних дисциплін, кандидат історичних наук, викладач історії України коледжу Віра Мелетіївна Семещук: «…70 років тому, після довгих місяців окупації, Україна була звільнена від німецько-фашистських загарбників. Для України це були страшні роки. Є мудрі слова, які стали вже приказкою: «Хто не знає свого минулого, у того немає майбутнього». Саме для того, щоб не повторювати помилки минулих років, щоб не збитися з дороги, ми повинні пам’ятати і знати, як це було і чи можна було б цього уникнути».
Студенти підготували виступи з таких проблем:
- Розстріли у Дубенській в’язниці в 41-му…
- Україна в окупації.
- Діяльність ОУН(б): маловідомі сторінки.
- Мельниківці: злети і падіння.
- Визволення України у жовтні 44-го.
Студентські виступи містили як знані, так і маловідомі сторінки нашої історії, вірші Ліни Костенко, Юлії Друніної, Віктора Геращенка. Глядачів вразили відеопрезентації «Війна», «Дубно в окупації», «Діяльність ОУН-УПА».
Особливі емоції викликала розповідь про Янівський концентраційний табір у Львові, з якою виступили Ірина Бусєва та Ірина Якимчук: «Табір створений німецькою окупаційною владою у жовтні 1941 на вулиці Янівській (тепер — вулиця Шевченка), куди зганяли політичних в'язнів, військовополонених, а найбільше - євреїв. Німці зліквідували табір у листопаді 1943, винищивши більшість в'язнів. За два роки існування Янівського концентраційного табору в ньому знищено від 50 до 200 тис. людей.
Оркестр Янівського табору смерті (більш відомий, як «Танго смерті») — табірний оркестр, створений у таборі нацистською окупаційною адміністрацією. Оркестр складався з кращих львівських музикантів, людей з європейським, а подекуди із світовим ім'ям, які були в'язнями табору. Керівником оркестру був призначений скрипаль, композитор, диригент Яків Мундт, який перед війною займав посаду музичного керівника Міських театрів Львова. Ініціатором примусової організації музикантів-в'язнів в оркестр був заступник коменданта Янівського табору, унтерштурмфюрер СС Ріхард Рокіта, який перед війною був скрипалем у катовіцьких кавярнях і вирізнявся винятковими садистськими схильностями.
Під-час тортур, катувань і розстрілів в концентраційному таборі «Янівський», завжди грала музика. Оркестранти грали одну і ту ж мелодію - «Танго смерті». Автор цього твору залишився невідомим. У числі музикантів були – професор Львівської державної консерваторії Штрікс, диригент опери Мунд та інші відомі українські музиканти.
Оригінальне Танго Смерті не збереглося. Ті, хто залишився в живих при спробі його відтворити або впадали в транс, або починали ридати».
На закінчення зустрічі Ірина Якимчук порівняла війну 1941-1945 років із сьогоднішніми подіями: «70 років тому Україна очистилась від коричневої чуми німецько- фашистської орди. Яким щастям було б говорити, що ми вже 70 років живемо під мирним небом. Та не судилося… Сьогодні знову моя країна, наша країна у вогні. Знову діти не з фільмів, а з реального життя знають, як ревуть гради, свистять пулі. Знову гинуть кращі, як і тоді, в тій далекій для нашого покоління війні. І знову ми – родом не з дитинства, а з війни… Вірш з такою назвою написала Юлія Друніна 40 років тому, про ту війну, а звучить він до болі сьогоднішнім:
Я родом не из детства — из войны.
И потому, наверное, дороже,
Чем ты, ценю я радость тишины
И каждый новый день, что мною прожит.
Я родом не из детства — из войны.
Раз, пробираясь партизанской тропкой,
Я поняла навек, что мы должны
Быть добрыми к любой травинке робкой.
Я родом не из детства — из войны.
И, может, потому незащищённей:
Сердца фронтовиков обожжены,
А у тебя — шершавые ладони.
Я родом не из детства — из войны.
Прости меня — в том нет моей вины...»
Учасники творчої лабораторії хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих у всіх національних воєнних конфліктах.