Стіни нашого коледжу мають дивовижну пам'ять і ось вони ожили по-справжньому, наповнившись тими самими голосами, які колись робили їх живими. Після довгої шестирічної перерви — крізь роки карантинів, тривог та важких випробувань, які випали на долю нашої країни — у нас нарешті відбулася зустріч випускників.
Зараз не час для гучних святкувань чи пишних концертів. Сьогодення занадто крихке, а новини змушують серце стискатися від болю. Тому ця зустріч була зовсім іншою — тихою, камерною, затишною та неймовірно щемливою. Зала дихала не офіційними промовами, а щирими обіймами, сльозами радості від зустрічі після розлуки та довгими розмовами про те, як склалися долі.
Особливою зворушливістю та символізмом цей день наповнила наша випускниця, яка закінчила навчання ще у далекому 1981 році. Вона принесла із собою свій студентський квиток — трохи потертий від часу, але дбайливо збережений крізь десятиліття. Коли тримаєш у руках таку річ, розумієш, що роки в коледжі — це не просто період навчання чи начитування лекцій. Це ціле життя, частинка душі, яку кожен із нас забирає з собою у дорослий світ.
Низький уклін і величезне дякую кожному, хто знайшов можливість відкласти всі справи, подолати відстані, приїхати та обійняти рідних людей. Ви довели, що попри будь-які шторми й труднощі, ми залишаємось однією великою, міцною родиною. Дякуємо, що ви є. Дякуємо, що пам'ятаєте. Віримо у наше майбутнє і чекаємо на нові зустрічі під мирним небом України!
